Мини-Отели Санкт-Петербурга

4) НЕЗБАГНЕННИЙ, ДИВНИЙ, НЕЗАЛЕЖНИЙ.

				
				
				
4) НЕЗБАГНЕННИЙ, ДИВНИЙ, НЕЗАЛЕЖНИЙ.
    (Штрихи до портрета П.Загребельного)
Писати про Павла Архиповича Загребельного i радiсно, i трохи боязко.
          Радiсно тому, що цю людину я давно люблю й шаную, як i все лiтературне
шiстдесятництво. Хоч i тут вiн iронiчно скривиться, бо зневажа? всяку
похвальбу. Так чому ж я лякаюсь його, чи вiрнiше сказати: соромлюсь? Я
ще й досi вiдчуваю себе учнем, який чогось не вивчив, щось пройшов чи
перебiг, чи прогуляв. Одначе, я нiяк не втямлю те убивче речення, яким
нагороджений сей дивовижний, даровитий чоловiк. Беру цитату iз
пiдручника "Укра?нсько? лiтератури" для 11-го класу: "Письменник
залiзно? самодисциплiни". Овва! Залiзнi тiльки графомани, неуки,
нездари та сталiнськi полководцi.
          Там же, у пiдручнику, написано й про те, що Павло Загребельний нiбито
назива? себе "лiтературою мобiлiзований i покликаний". В лiтературу
нiхто нiкого не тягне, не кличе, не просить i не зобов'язу?. Менi до
вподоби зовсiм iнше, серйозне та багатозначне слово про подвижницьке
життя й багатогранну творчiсть Загребельного iз ново? "Хрестоматi?
укра?нсько? лiтератури XX столiття": "Письменника тако? працездатностi
укра?нська лiтература ще не знала. Воiстину трудiвник!"
* * *
У нашiй спiлчанськiй комуналцi, себто - у довiднику "Письменники
Укра?ни", наш маститий романiст займа? приблизно таку саму житлоплощу
(пробачте за казенне слово), як юна сексуалка Оксана Забужко. Але
назви його творiв говорять значно бiльше, анiж сотнi епiтетiв наших
"рухомих естетiв". Сказано просто i скромно: "Автор кiлькох збiрок
новел, романiв: "Дума про невмирущого", "?вропа-45", "Спека", "?вропа.
          Захiд", "День для прийдешнього", "Шепiт", "Добрий диявол", "Диво", "З
погляду вiчностi", "Переходимо до любовi", "Первомiст", "Смерть у
Ки?вi", "Намилена трава", "?впраксiя", "Розгiн", "Левине серце",
"Роксолана", "Я, Богдан", "Пiвденний комфорт", "Вигнання з раю",
"Безслiдний Лукас", "День шостий", "Тисячолiтнiй Миколай" та iн. Тут
iще не згаданий один iз найкращих, найсильнiших романiв його - "Юля,
або Запросини до самогубства".
          А романiв нинi - двадцять шiсть. I за кожним романом сто?ть його
прийдешн? i пройдешн?: iсторiя, людина i народ. Не одна лиш
"Роксолана" сколихнула, стрепенула нашу душу. Можу з певнiстю сказати,
що багато iсторичних творiв П.Загребельного стали хрестоматiйними, ?х
читають i вивчають мо? учнi - от що головне.
          * * *
Уже вдруге я перечитую публiцистичну книжку Загребельного "Думки
нарозхрист". Нi, думки-роздуми його аж нiяк не розхристанi, а зiбганi
в натрудженiй душi. "Душа обязана трудиться", - це про нього писано.
          Цю душу довго били, навiть молотили у стонадцять критичних цiпiв. У
такiй лютостi хтось би настрахався, знiтився чи зрадив сам собi. Та я
сьогоднi можу всiм засвiдчити мужнiй та непохитливий характер битого
автора "Пiвденного комфорту" та роману "Я, Богдан". Менi здавалося
тодi, що проти вiдважного правдолюбця повстала уся вiтчизняна Фемiда.
          В образi живого Iллiча погром над письменником учиняв наш "доленосний"
спiлчанський партком. Топтали не тiльки Павла Загребельного, а й нашу
честь i гiднiсть.
          * * *
Злi язики i досi плещуть, що Загребельний, буцiм, "строчкогон". Багато
пише, часто вида?ться. Проти унiкально? особистостi виступають i лiвi,
i правi, проти нього суне всюдисуща агресивна графоманiя, з пiдворiтнi
лiзе чорна заздрiсть. Ату його, ату! Вiн хоче бути незалежним вiд
усiх! Заховався десь у Кончi, не ходить на збори i мiтинги, уника?
демонстрацiй та лiтературних презентацiй. Ну який вiн патрiот? Ах ви ж
пани мо? дрiбнесенькi! Дрiбнесенькi-рiднесенькi! Невже ж вам невтямки,
що сьогоднi найряснiше вида?ться графоманська рать? Вiн багато пише
лиш тому, що багато зна?, що пережив свiй страх та голод i вiйну.
          I свою лiтературну славу, мов зухвалу витiвку якусь, також чесно й
гiдно пережив. Чого ж вiн усамiтнився в Кончi Озернiй? Вiд кого утiк
та заховався? Вiд нахабно? влади окупантiв, вiд безмовно? дико? орди,
вiд лiтературних пройдисвiтiв та вiд дурного заздрiсного ока. Вiн про
себе пише просто i вiдверто - без напускного хизування та зiтхання: "у
мене характер трохи нестандартний". Скажу бiльше: надто нестандартний,
незвичайний. Iнодi менi зда?ться, що Павло Загребельний нiколи не жив
у радянському рабствi - отакий вiн розкутий, смiливий та розвихрений.
          Одне слово: незалежний.
          * * *
Минулого року восени до Ки?ва iз Мюнхена завiтав на гостини Iван
Кошелiвець - знаний письменник укра?нсько? дiаспори, авторитетний
дослiдник свiтово? та нашо? рiдно? лiтератури. На сво?й останнiй
зустрiчi (земля йому пухом) iз ки?вськими письменниками пан Iван
серйозно й жартома гладив проти шерстi багатьох сучасних романiстiв.
        Часом рiзко вiн критикував нашi вiдомi романи за романтичне та
поетичне забарвлення. Та серед найкращих романiв сучасно? ?вропи
Кошелiвець назвав роман П.Загребельного "Я, Богдан". Тодi, у веселому
товариствi дев'яносторiчного Кошелiвця, менi згадався наш найперший
романiст Пантелеймон Кулiш. Про нього й досi сперечаються молодi й
досвiдченi лiтературознавцi, бо вiн теж писав сво? думки "нарозхрист".
          Думав незалежно вiд iнших - майже так, як Загребельний. У Кулiша
насправдi ? отой зухвалий вислiв про те, що справжнiй письменник
повинен дратувати громадську думку - аби вона не спала.
          * * *
Древня мудрiсть нам нагаду?: "Мова - це людина". То який же вiн у мовi
i розмовi? Часто колючий, гострий, саркастичний, експресивний.
          Простiше сказати: природний, не фальшивий. Вiн таким сподобався менi
iще звiдтодi, коли полов лiтературнi бур'яни у товстому журналi
"Вiтчизна". Нас познайомив Микола Гiрник, який захоплено хвалив мою
першу поетичну збiрку "Йду на побачення". А Загребельний багатозначно
й весело сказав "Якщо у Сома нема? у вiршах жодного слова "буя", то iз
нього будуть люди". Того штампу в мене не було - i я щасливо
усмiхнувся комплiменту на мою адресу. Через багато рокiв, будучи
справжнiм господарем нашого лiтгосподарства, П.Загребельний скаже i
напише тепле, добре слово про мо? тонесенькi книженцi?: "Присвяти i
послання" та "Хронiка во?нного дитинства".
          А ще мене, такого оглашенного, Павло Архипович прилучить на довгi роки
до активно? працi з молодими авторами. Тепер я з нiжною вдячнiстю
згадую тi швидкоплиннi, свiтлi днi i роки. Думаю, що з такою ж
вдячнiстю до свого старшого побратима ставляться мо? ровесники i
друзi: Iван Драч, Микола Вiнграновський, Валерiй Шевчук, Юрiй Щербак
та iншi шiстдесятники. Вони виходили у свiт через першi публiкацi? в
газетi "Лiтературна Укра?на", де головним редактором був не хтось, а
незалежний, завжди самостiйний Павло Загребельний!
* * *
Дуже прикро, що саме тепер, у ювiлейнi днi золото? осенi, ця
неспокiйна та мила людина спiлку?ться iз давньою недугою. До фронтових
його болячок долучились раптом всi болячки нашого нещасного народу. А
як я хочу хоч одненьким оком зазирнути в ту самотню тишу! Заодно хотiв
би запитати: чому кiлька рокiв тому вiн якось непривiтно поставився до
нашо? столично? "Вечiрки"?
Микола СОМ.
"Вечiрнiй Ки?в" 99.08.28